У чому сенс Різдвяних свят?

 Для багатьох людей Різдвяні свята - це нагода побути зі своїми рідними. Мені здається, що для українців святкування у колі родини надзвичайно важливе. Але цікаво те, що сутність свят при цьому часто губиться - традиція поглинає релігійне начало.

Я не суджу, добре це чи погано. Зі власних спостережень, досить мало моїх знайомих вважають необхідністю цікавитися витоками свята, відвідувати церкву etc. У багатьох родинах зникає суть святкування, яка супроводжувала конкретну дату протягом століть, проте залишаються її атрибути (можливо, дещо видозмінені й оновлені).

У нас удома на Свят-вечір не ставлять дідуха в кутку, сідають до столу пізніше, ніж коли зійде перша зоря, не підкидають кутю до стелі... Але невгамовна бабуся все ж намагається приготувати 12 пісних страв, а по куточках столу кладе по зубчику часнику: "Щоб нечисту силу відганяв",  - пояснює. І вже не так важливо дотриматися обряду, як просто зібратися разом.

Можливо, це трохи лицемірно щодо релігійної основи свята. Утім, з досвіду святкувань моїх рідних і знайомих, це не є проблемою. Я дійшла до висновку, що Різдвяні свята для кожного можуть бути сповнені різних сенсів. Старше покоління, як правило, намагається створювати меню, що не суперечить обрядові, незалежно від дотримання/недотримання посту і проводити вечір зі своїми дітьми, внуками. Окрім того, старші чекають від них так званої "вечері" - калача або іншого хлібного виробу, в обмін на який вважають за потрібне робити подарунки. Я бачила випадки, коли зовсім немічні дідусь і бабуся (він тяжкохворий, вона недавно пережила перелом стегнової кістки, тому пересувається на милицях) зуміли приготувати пишний обід для дітей і внуків. Навіть не знаю, чи то з відчуття внутрішнього обов'язку, чи то через бажання не бути забутими рідними на свята. І байдуже, що в них ні гроша за душею. Не зовсім розсудлива данина традиції? Імовірно. Але в цьому сенс свят для них.

Молодше покоління часто ще далі відходить від традицій і радіє святам як вихідним, коли можна просто побути з ріднею і зайнятися чимось приємним (тут можуть бути абсолютні різні варіації - від посиденьок з рідними чи друзями, перегляду улюблених фільмів, читання до туристичного відпочинку, або й навіть роботи, якщо вона належить до категорії улюблених занять). Тож незалежно від наповнення свято може стати особливим періодом. Головне, як на мене, займатися тими справами, які сприятимуть внутрішній гармонії.

Наймолодші - що вже казати - на Різдвяні свята можуть тішитися значно більше, ніж завжди: цукерки, колядки, сніг і санчата... В будь-якому випадку, діти можуть радіти життю вже тільки тому, що вони діти.

Цьогоріч на Різдво (сніжне Різдво!) я дивилася фільми, вчила мови і читала те, на що бракувало часу протягом навчального року. Моя свідомість ненадовго очистилася від усіх науково-критичних праць, що ними рясніє університетська програма, і тому я ніби знову відчула себе дитиною й зуміла радіти простим речам - бабусиним пирогам, снігові, купанню собаки, реакції племінниці на подаруночки... І все це - у теплому родинному колі. А родинне коло ще дуже тішилося із нашої Моллі, яка кумедною собачою поведінкою і своїми оригінальними позами для сну (на їх основі вже можна було б зняти непогану короткометражку) покращувала всім настрій.

Суть моєї писанини така: релігійна ви людина чи ні, дотримуєтеся традицій чи не дотримуєтеся їх, святковий період можна сповнити власними змістами й відчути особливий різдвяний настрій, що панує майже скрізь. Важливо тільки вміти шукати радість у малому й займатися тим, що приносить задоволення! І якщо це вдасться на свята, цілком імовірно, що такий настрій будете спроможні створювати (відтворювати) і в будні. Будьте щасливими!