ПСЗ: відчуй втому!

Я люблю відчуття втоми. Хіба може бути щось краще після насиченого графіку, де кожна хвилинка - лічена: щось повчити, кудись поїхати, комусь допомогти, когось розрадити... Втоми після продуктивного дня, коли працювала не покладаючи рук і знала, що ця праця була немарною. Адже ввечечі отримуєш винагороду - усвідомлення, що зробила все, що запланувала, і навіть більше! А коли встигла не все заплановане, але витратила свої зусилля на добру справу, хіба це не гарно? І з приємною важкістю в ногах, гудінням у голові вмощуєшся у тепле ліжечко і втамовуєш свою енергетичну спрагу сном.

Прикметна така річ: що більше маєш справ, тим більше встигаєш (принаймні, так суджу з власного досвіду). Але тут будьте пильними: це відчуття переходить в залежність і змушує керуватися правилом ПСЗ (підніми свій зад). Якщо його застосовувати у потрібному руслі, після активного дня отримуєш шалене задоволення. Від розуміння власної корисності? Самореалізації? Можливо. Зрештою, не так важливі спонуки, наміри, як дії та їхні наслідки. Має значення і те, як вони узгоджується з внутрішніми поривами. Забагато філософії, напевно:) Утім, суть мого потоку думок така: коли наполегливо працююєш над тим, що любиш, від чого отримуєш бажані результати, то й утома не лякає, радше навпаки - приваблює. Тож ПСЗ - треба живити звичку))

Фото - з минулорічного походу в гори. Як на мене, пік цієї приємної втоми найповніше відчуваєш саме там під час привалу або вже ввечері у таборі.