Те, чого не навчить ніхто, або Вчімося чути себе

Нам пощастило жити в такий час, коли саморозвиток і самовдосконалення пропагуються звідусіль. І це не погано. Вміння розвивати у собі необхідні для певної справи риси є запорукою успіху, а самовдосконалення для багатьох стало головним джерелом самоповаги. Проте успіх є багатогранним явищем, а намагання наблизитися до пропагованого у медіа ідеалу часто не дає головного - відчуття щастя.

Купіть будинок, квартиру, машину - і ви станете щасливими, схудніть/наберіть вагу, збільшіть/зменшість щось - і ви будете неабияк впевненими у собі, стежте за модою, купуйте ненатуральну їжу в красивих упаковках, ходіть у дорогий спортзал тощо, бо що подумає ваше оточення? У цій "пісні" нема нічого нового. Все те ж саме споживацтво і тиск соціуму на людину. Під впливом нав'язаних благ ми рідко можемо оцінити, наскільки насправді задоволені життям. Чому? Бо якщо наші цінності є не власне нашими, то й внутрішнього задоволення від них не буде.

До чого я веду? Думка дуже проста. Хоч скільки б вищих освіт ми здобули, лекторіїв/практикумів/семінарів відвідали, скількома б матеріальними цінностями володіли, відчуття задоволення від них може й не бути. Жодне із зовнішніх благ не здатне втамувати екзистенційної пустки, якщо людина сама не може встановити гармонії між внутрішнім світом і своїм довкіллям. Ступінь освіти і матеріальні блага не є визначальними у тому, наскільки щасливою і задоволеною життям є особистість. Самогубства коять бідні і багаті, освічені і не дуже. Чому деякі люди почуваються реалізованими, маючи небагато, а іншим мало досягнутих цілей, фінансової забезпеченості, успішної кар'єри? Чому хтось не вміє розслаблятися і почуватися вільними від рутини, навіть коли має час?

Відчуття браку чогось абстрактного ми часто намагаємося компенсувати конкретними речами ззовні. За словами психолога Лео Гури, причиною пошуку "стимуляторів" є відчуття внутрішньої порожнечі. Залиштесь самі у кімнаті, відімкніть комунікації (телефон, інтернет, телебачення) і нічого не робіть. Тільки ви і тиша. Як почуваєтеся? Якщо ваш настрій не псується за відсутності зовнішнього стимулу, вітаю, ви, очевидно, не залежите (або менше залежите) від нав'язаних цінностей і благ. Проте в більшості випадків свою "пустку" ми намагаємося втамувати хлібом насущним чи духовним: їжею, покупками, книгами, музикою, фільмами, різними звичками... Інколи таке лікування порожнечі виправдане, але воно може бути способом втечі від дійсності. Психолог рекомендує частішне запитувати себе, ким ми є і чого насправді хочемо, абстрагувавшись від своїх обов'язків і думки соціуму.

Тож чути себе - це те, чого не навчить жодний тренінг, освіта, не забезпечать статки, стосунки. У кожного своя відповідь на запитання "Чого я насправді хочу". А отже ті, хто вміють прислухатися до своїх бажань, можуть почуватися щасливими без зовнішніх стимуляторів.

Вчімося чути!