«451º за Фаренгейтом»: антиутопія, яка може стати реальністю, або Як не втратити людського у людях

Крутіть людський розум у шаленому смерчі — швидше, швидше! — руками видавців, підприємців, дикторів, так, аби відцентрова сила викинула геть усі непотрібні, зайві, шкідливі думки!

(Р.Бредбері, «451º за Фаренгейтом»)

Останніми роками видавництва активно передруковують роман Р.Бредбері «451º за Фаренгейтом». Будь-який зразок класики періодично перевидають. Утім, книжка американського письменника здається напрочуд актуальною нині - у час розвитку технологій і заміни технікою людської праці та людського спілкування. Коли читаю твір, мимовільно проводжу паралель між персонажами та реальними людьми. Звісно, у багатьох випадках відстань між нами і героями роману досить велика, та в деяких речах сучасне суспільство ніби сходить зі сторінок роману Р.Бредбері. Тож пропоную поглянути на колізію твору та його персонажів збоку.

Фото із сайту http://yuliadomracheva.com/451fahrenheit/

Роман зазвичай зараховують до жанру антиутопій. Стрижневим елементом таких творів нерідко вважають псевдокарнавал, в основі якого закладено страх. Антиутопійний світ Рея Бредбері у «451º за Фаренгейтом» має низку фантастичних елементів. Це модель світу майбутнього, який відрізняється від реального наявністю специфічних законів і засобів, за допомогою яких відбувається контроль над їх дотриманням.

Твір виданий 1953 р. Критики вказують на важливість контексту 1950-х років в Америці для написання твору, адже це період, коли відбувається надмірна технізація, стрімко зростає роль телебачення у культурній індустрії, набуває поширення реклама, частішає насильство серед молоді, а більшість населення піддається впливам ідей конформізму і споживацтва.  Очевидно, Р. Бредбері враховував ці речі, коли писав.  Помітно, що в його творі створена перебільшено конформістська реальність, де існує загальновизначений набір дозволених занять для усіх членів суспільства: слухати радіочерепашки, дивитися телевізійні стіни, їздити на шаленій швидкості в автівках-жуках. Будь-яка інакшість заборонена і переслідується законом (читання, рефлексивне споглядання дійсності, обмін нетривіальними фразами). Фактично, у цьому світі заборонено бути відмінним, мати власні думки, адже навіть мрії нав’язані медійною пропагандою. Головне джерело, яке може спричинити інакшість – книги. Саме тому для знищення цієї загрози в антиутопічному світі автор вводить професію пожежника з протилежним до реального завданням – спалювати їх. Для його виконання в антиутопії Бредбері створює низку технічних засобів, зокрема механічного пса із прокаїновою голкою і рецепторами, що вловлюють запахи жертви.

Головною соціальною проблемою твору є суспільна безликість: поняття індивідуальності втрачено, замість сформованих особистостей існують «сірі звірки», які мають «обличчя з сірими безбарвними очицями, сірими губами й сірими думками, що ледь пробиваються крізь задубілу плоть». Це опис надмірно споживацького суспільства, де люди позбавлені можливості повноцінно мислити, спілкуватися, обирати, а слово «інтелектуал» стало лайкою.

Стосунки між людьми також стають абсолютно подібними і зведеними до абсурду. Чоловік і дружина не пам’ятають дня, коли вперше зустрілися, і поводяться як чужі. Втрачений нормальний двобічний діалог, адже люди не чують одне одного (пригадується драма абсурду С.Беккета «Чекаючи на Годо», для якої характерний комунікативний провал). Окрім того, що реальне спілкування замінене телевізійними «родичами», персонажі роману втратили внутрішню потребу спілкуватися. Такого заняття, як обмін власними, не навіяними медіа думками, не існує. Натомість, під час розмов прийнято послуговуватися готовими штампами.

Бредберіанське суспільство позбавлене традиційних людських цінностей і морально-етичних якостей. У ньому панує тупа бездумність, шаблонність та агресія. Підлітки на вулицях нападають на пересічних перехожих, що співзвучно із повістю «Механічний апельсин» А. Берджеса. Водії «жуків» летять на позахмарній швидкості і не дбають про те, що можуть когось збити. А навіть коли таке трапляється, то це не викликає особливої реакції (Міллі дуже спокійно розповідає, як збила тваринок на дорозі). Обговорення серіалу викликає куди жвавішу реакцію, аніж звістка про війну і мобілізація чоловіка однієї із «подруг» Мілдред. Ніхто не вірить у те, що війна вбиває, бо «вбивають завжди чужих чоловіків».

Р. Бредбері докорінно змінює цінності та естетичні потреби суспільства майбутнього. Поезія викликає спротив. У гіршому випадку індивіди втрачають вміння читати і розуміти прочитане. Вони переповнені інформацією, проте це не ліквідовує внутрішньої порожнечі. Усе людське, що залишилося в більшості персонажів роману – це зовнішній вигляд. Цінності зазнали докорінних змін. Недарма наприкінці роману втікачі планують збудувати фабрику з виготовлення дзеркал, аби люди добре роздивилися у них порожнечу своїх очей.

Суспільство антиутопії кероване абстрактною державою, яка, імовірно,  запровадила усі закони і правила, що існують у ній. Є чітко сформульовані заборони, спрямовані на знищення людського інтелекту і пропагування штучно створеного щастя.  Його суть добре ілюструє гасло «Бути щасливим – дуже важливо, розваги – понад усе». Існує також насаджене уявлення про те, що книги – це дурниця, забавка людей попередніх століть. Воно створене за допомогою викривлення реального значення забороненого об’єкта на протилежне, подібно до орвеллівських гасел. Так зване щастя є радше формою пасивної перенасиченості. Воно формує своєрідне суспільство «нещасних щастям». 

Та варто згадати і про атмосферу страху. Для «451º за Фаренгейтом» вона є другорядною. Утім, через постійне переслідування матеріальних і медійних благ суспільства споживання, люди не здатні замислитися про атмосферу тотального контролю, яка керує їхніми життями. Діти у світі антиутопії тепер ходять до школи на кілька років раніше, тому що таким чином їм легше насадити ідеї «правильної» поведінки. В університетах скорочено працівників гуманітарних спеціальностей, а шкільна освіта зводиться до суцільного переписування, перемальовування та «обстрілювання» учнів відповідями, так що потім їм не залишається нічого, як лягати спати чи йти в парки розваг зачіпати перехожих.  Неблагонадійних, які виявляють інакшість, переслідують і знищують. Але їх залишилося небагато, оскільки держава здатна виявляти інакодумність ще в зародках.

У суспільстві романних персонажів є декілька диваків. Серед «фріків» – Кларіс Маклелен, жінка з бібліотекою вдома і Фабер. Доля двох перших – передбачувано трагічна. Кларіс, яка вміє дивитися на світ наївно, безцільно блукати лісом, ловити метеликів, допомагає переосмислити життя головному героєві. Після її зникнення  «пошуки» Гая супроводжує колишній оксфордський викладач Фабер.

Р. Бредбері не оминув увагою військових питань і ставлення до них у суспільстві. Протягом усього роману простежується нагнітання воєнної загрози. Літаки-винищувачі літають над містом, проте це вже стало звичним явищем, звістки про воєнні дії рясніють серед новинних повідомлень. Жінки не сумують за чоловіками, яких забирають до війська. До війни ніхто не ставиться серйозно. І тільки наприкінці роману війна звершує апокаліптичну функцію: зводить рахунки із містом героя, але й дає шанс біженцям почати  все з початку. Недарма герой пам’ятає «Одкровення Іоанна Богослова» та «Еклезіаст», адже твір закінчується руйнуванням антиутопічного світу. У Монтегові оживають слова про дерево життя, яке «родить дванадцять разів на рік, щомісяця приносячи плід свій; а листя дерева зцілює народи». Чи це натяк на оновлення світу?

Тож соціум у романі Р. Бредбері гіпертрофовано конформістський. У ньому панують сталі погляди на спосіб життя, проведення дозвілля, спілкування. У світі антиутопії домінують байдужість і жорстокість, знівельовані традиційні людські цінності. Головним пріоритетом персонажів є ідеал «щастя», який полягає в бездумності та отриманні насолод. Внаслідок цього пріоритету типовий представник антиутопійного суспільства є деперсоналізованим індивідом із відчуттям внутрішньої порожнечі. Наскільки такий тип людини подібний до індивідів із браком критичного мислення?

Фото з http://ogo.ua/articles/view/2015-06-17/63874.html

Р. Бредбері написав свій твір близько 60 років тому, і багато з описаних ним винаходів і змін у суспільстві можна простежити вже сьогодні. Розвиток технологій - це добре, якщо їх використовувати з розумом. Та хтозна, можливо, за декілька десятиліть доведеться боротися за збереження людськості в людях. Антиутопійний світ може стати ближчим до реального, ніж здається.