Перлина

Пластами часу стелиться життя,
Яскраво-жваве, сірооке, динамічне,
П’янке, рум’яне, елегійно-флегматичне…
Міксує радощі, тривоги, сум’яття.
Немов хурделя, кидає у вир
І відправляє десь на дно спочити
До провесніння – як, щоб не схитрити? –
До перших променів з високих гір.
І посилає світлий сонця клич,
Та ти тріпочешся, сповитий глибиною.
На дні – перлина давнього прибою,
У ній  вітражно тисячі облич:
Минуле з тим що є і що буде.
Її впустивши хочеш вовком вити,
Коли вже зроблене не до снаги змінити.

Щасливий той, хто перлу цю знайде.
2014

Фото: unsplash.com