"Патерсон" Джима Джармуша: поезія ніколи не зайва

Можна по-різному ставитися до творчості Джима Джармуша. В одній зашкварній рецензії на «Патерсон» прочитала, що режисер «шарлатан, який знімає пафосні фільми ні про що, а критики потім поважно шукають сенс у кожній дрібниці». Але я думаю, це саме той випадок, коли деталі і картинка мають значення.

Тут немає очевидних конфліктів. Стрічка побудована за повторенням тих самих щоденних ритуалів протягом тижня. Головний герой Патерсон прокидається біля коханої, дивиться на годинник, снідає, йде на роботу. Щодня бачить ті самі краєвиди зі свого автобуса, вислуховує колегу про всі його біди, з’їдає свій бутерброд в обідню перерву, ввечері вигулює пса і випиває склянку пива у барі. Прозу буднів прикрашають мальовничі краєвиди містечка і творчий інтер’єр будинку, де кожна занавіска – художнє полотно. Утім кожен день чимось відрізняється, щодня трапляються маленькі дива і розчарування. Навіть у такому медитативному сюжеті є моменти, де герой втрачає щось цінне. Та потім життя підкидає несподіванки, які допомагають знайти вихід.

У деталях – сила, особливо у Джармуша. Вони роблять мешканців провінційного містечка не зовсім типовими, а просто обставлений будинок – помешканням митців. Патерсон із міста Патерсона у перервах між водінням пише вірші. Водій ніби живе у своєму світі, не потребує смартфона чи інших гаджетів, але може побачити красу у новій пачці сірників. Він посередня людина з не дуже звичайними захопленнями (може, на це натякає його ім’я?). 

Кадр із фільму "Патерсон"

Жіночий образ трохи ідеалізований з чоловічого погляду. Співмешканка Патерсона – Лора, яка на 100% його розуміє,  готує вечерю і радісно зустрічає з роботи - фея, яка тільки тим і займається, що створює сімейний затишок і надихає чоловіка (здається, у цьому є нотка іронії). Разом з тим вона має «тонке візуальне сприйняття» і самовиражається у розмальовуванні стін, одягу, меблів у чудернацькі чорно-білі орнаменти, мріє почати кондитерський бізнес і стати співачкою кантрі.

Ймовірно, Джармуш пожартував і одним з головних героїв зробив пса-бульдога. Він і член родини, і сторонній спостерігач її життя  – камера вловлює майже всю його багату собачу міміку. Найкумедніше, коли собака ревнує жінку до Патерсона або одним звуком пояснює все, що не сказали герої.

Кадр із фільму "Патерсон"

Другорядні персонажі також з’являються невипадково. Десятирічна дівчинка на вулиці підтримує розмову про поезію, а незнайомець у парку захоплюється тим самим поетом, що й Патерсон. Під час вечірніх посиденьок у барі розкриваються клаптики життєвих історій мешканців міста, з яких можна вибудовувати інші сюжети.

Загалом фільм залишає більше питань, ніж відповідей.  Але й приносить величезну естетичну насолоду від ідеальної композиції у кадрі і ретельно дібраних деталей. А ще надихає бути трішки патерсонами – поезія у житті ніколи не зайва.